Творчість та громадянська позиція мисткині 60-х, що поєднали монументальне мистецтво, правозахист і культурний опір у Києві та Донбасі.

Алла Горська — одна з найвиразніших постатей українського мистецтва другої половини ХХ століття: художниця-монументалістка, активістка клубу творчої молоді «Сучасник», учасниця правозахисного руху та символ громадянської непокори. Її біографія нерозривна з історією шістдесятництва, а доля — з репресивною політикою радянської влади; в листопаді 1970 року мисткиню було вбито за обставин, які близькі та дослідники пов’язують із політичним замовленням.

Мистецька мова

Навчена в Київському художньому інституті, Горська поєднала експресивний живопис і графіку з великими монументальними формами — мозаїкою та вітражем. У 1964 році команда однодумців на чолі з мисткинею створила в Київському університеті імені Тараса Шевченка вітраж «Шевченко. Мати», що не відповідав ідеологічним вимогам режиму і був знищений невдовзі після появи. Цей епізод став одним із найвідоміших мистецьких актів непокори 60-х.

Працюючи у стилістиці українського бароко з відчутними перегуками з мексиканським монументалізмом, Горська разом із колегами створила низку панно в Києві, Донецьку, Краснодоні — від «Шахтарської слави» до образів вільної стихії в «Боривітері».

Донбас, Маріуполь і «Боривітер»

Окрема сторінка — мозаїки Маріуполя («Боривітер», «Дерево життя»), виконані бригадою під творчим керівництвом Горської. Десятиліттями вони були приховані, а згодом знову відкриті, ставши знаками локальної ідентичності. Після 2022 року їх стан — під питанням через бойові дії; саме це породило ініціативи реконструкції та переосмислення спадщини. У 2025-му в Києві митці відтворили «Боривітер», відшукавши сотні кілограмів смальти, аби максимально точно відтворити авторську палітру та ритм.

Ключові твори та події

Ось стислий довідник, який допоможе побачити масштаб і логіку її доробку.

Рік	Твір / подія	Медіум / формат	Локація / статус
1964	«Шевченко. Мати»	Вітраж	КНУ ім. Т. Шевченка, знищено невдовзі після встановлення
1960-ті	Мозаїки Донбасу («Шахтарська слава» тощо)	Мозаїка	Київ, Донецьк, Краснодон; співавторство з В. Зарецьким, В. Смірновим
1960-ті	«Боривітер», «Дерево життя»	Мозаїка	Маріуполь; частково знищені/пошкоджені у 2022 р.
1961–1965	Клуб «Сучасник»	Кураторська та громадська діяльність	Київ; осередок шістдесятництва (зокрема В. Стус, В. Симоненко, Л. Танюк)
1970	Загибель мисткині	Біографічна подія	Васильків; обставини вбивства політизовані, офіційна версія оскаржується спільнотою

Зведення вище демонструє: для Горської публічний простір був музейною залою під відкритим небом — вона працювала для міста та спільноти, кодувала свободу у візерунках смальти та у виразних силуетах людських постатей. Саме через це Алли Горської роботи сьогодні сприймаються як культурні свідки епохи.

«Сучасник», мережа солідарності і свободи

У 1961–1965 роках мисткиня була серед організаторів клубу творчої молоді «Сучасник» — простору зустрічей літераторів, кінематографістів, художників. Тут читали вірші Василь Стус і Василь Симоненко, дискутували про національну культуру, планували мистецькі акції. Це середовище стало кузнею шістдесятництва — інтелектуальної мови, що поєднала етику відповідальності з пошуком сучасної форми.

Саме мережа «Сучасника» підтримала Горську в ключові моменти життя — від створення вітражу до громадянських протестів. У цьому контексті її монументальні твори — це не лише естетика, а й інфраструктура спільноти.

Вбивство і пам’ять

28–29 листопада 1970 року Горська зникла, а згодом була знайдена вбитою у Василькові. Офіційне слідство поклало відповідальність на свекра, однак для друзів і колег було очевидно політичне підґрунтя злочину; відомі комеморативні практики, що підкреслюють версію про причетність спецслужб. Похорон перетворився на акт громадянського протесту. Сьогодні про це нагадують музейні маршрути та публічні історії пам’яті.

Питання справедливості лишається відкритим — але саме воно надало її мистецтву додаткову силу свідчення. І поки ми читаємо щоденники та переглядаємо ескізи, для міського простору головне — зберегти те, що ще існує, й відтворити втрачене.

Де побачити і як читати сьогодні

Огляд сучасних ініціатив показує, що Алли Горської роботи активно повертаються у публічний простір: виставкові проєкти збирають живопис, графіку, ескізи монументів; паралельно відбуваються відтворення втрачених мозаїк — з майже археологічною точністю добору смальти та фактури. Для глядача важливо «читати» ці роботи вдвох із контекстом: і як самодостатні твори, і як документ громадянського досвіду шістдесятників.

Саме тому на етикетці біля мозаїки чи на сторінці каталогу має бути не тільки назва та рік, а й сюжет про місце, спільноту і ризик. Коли ми розуміємо, як саме знищували вітраж «Шевченко. Мати», легше прочитати композиційний темперамент живопису.