Олег Тістол — один із найяскравіших художників нової української хвилі, який у 1990-х сформував власну мову, насичену візуальними кодами, етнічними мотивами та декоративними рішеннями. У його творчості особливо гостро постає питання національної ідентичності, яку він переосмислює через символи, іронію й візуальний надмір.

Символи, з якими працює Тістол

Тістол перетворює українські традиційні образи — вишивку, герби, прапори, портрети — на знаки нової культурної системи. У його роботах вони не просто збережені, а трансформовані, виведені з етнографічного контексту і перенесені у постмодерну площину.

Наприклад:

• Серія «Національна географія» — це репліка на ідею архетипів: українські гори, прапори, силуети, показані через декоративну щільність
• Роботи з серії «Карта України» — перетворення мапи на живий, майже тілесний образ нації
• Портрети історичних постатей у яскравих кольорах — елемент гіперболізації героїв

Декоративність як стратегія

Тістол свідомо звертається до надмірності орнаменту, декоративної напруги, яка балансує між естетикою радянського монументалізму і нової української декоративності. Він грає на межі кітчу, не соромиться візуальної «розкоші».

Це декоративність не як прикраса, а як ідеологічний жест — утвердження образності української культури в просторі глобального постмодернізму.

Тістол і національна ідея

У 1990-х Тістол разом з Миколою Маценком сформував концепцію «національного постмодернізму» — мистецтва, яке не відкидає минуле, а перетворює його на сцену культурного перегляду.

Його мова — це мова переозначення і перевикористання символів, а не їх відтворення. Саме тому він важливий у контексті формування образу незалежної України: не як чогось нового, а як складного, багатошарового і свідомого.