Концептуальне мистецтво в Україні: від Лещенка до Кадана
Концептуалізм — не просто напрям, а спосіб мислення в мистецтві. В Україні цей підхід має глибоке коріння та особливу форму вираження, що народилася на перетині радянської системи, постмодернізму й інтелектуального опору. Від перших спроб осмислення ідеї мистецтва без об’єкта — до сучасних аналітичних інсталяцій: шлях українського концептуалізму вартий окремої розмови.
Витоки українського концептуалізму
Українське концептуальне мистецтво бере свій початок ще у 1960–70-х роках, коли художники, обмежені радянською цензурою, почали переосмислювати саме поняття «твору». В центрі опинялися не форма, а ідея — думка, яка провокує, заперечує, деконструює.
Одним із перших прикладів можна вважати експерименти Валентина Лещенка — митця, що працював з текстом, простором і контекстом у часи, коли це було небезпечно.
Після розпаду СРСР: нова мова свободи
1990-ті роки стали періодом вибуху вільного мислення. З’являються незалежні групи, галереї, міждисциплінарні практики. Саме тоді формується покоління художників, для яких концепт стає ядром творчості.
Одним із найяскравіших представників нової хвилі є Нікіта Кадан — художник, який поєднує інсталяцію, текст, архів та архітектоніку. Його твори працюють на межі політики, історії й простору. Кадан переосмислює травму, трансформацію й пам’ять.
Вплив Заходу
Західний концептуалізм (від Джозефа Кошута до Йоко Оно) безумовно вплинув на вітчизняну школу. Проте українське мистецтво ніколи не було просто копією — воно розвивалося в унікальному політичному, мовному, культурному контексті.
Концептуальні практики в Україні часто мають соціальний, критичний, іноді навіть терапевтичний характер. Вони говорять про простір, пам’ять, радикальні зміни.
Сучасність: галереї, проєкти, імена
- PinchukArtCentre, Галерея Артсвіт, The Naked Room — простори, що підтримують концептуальні проєкти
- Художники: Нікіта Кадан, Жанна Кадирова, Євген Самборський, Лада Наконечна
- Теми: війна, ідентичність, деколонізація, екологія
Український концептуалізм — це не про ускладнення, а про глибину. Це мистецтво, яке хоче не тільки бути побаченим, а й бути осмисленим.




