Українське мистецтво початку 2000-х — це період змін, запитань і пошуку ідентичності. Саме в цей час з’являються проєкти, які не просто показують картину, а ставлять під сумнів саму сутність творчості. Один із таких — виставка «Що мені намалювати?», що стала яскравим культурним явищем і своєрідним зрізом української художньої сцени.

Проєкт, що говорить через питання

Назва «Що мені намалювати?» звучить наче іронічне, проте дуже влучне відображення художника у стані пострадянського простору, де зруйновано стару систему, а нову ще не вибудувано. Це запитання — не лише до глядача, а й до себе: який зміст має мистецтво в суспільстві, що швидко змінюється?

Хто стояв за проєктом?

Серед учасників — молоді тоді митці, які згодом стали важливими постатями на українській сцені. Багато з них працювали на межі жанрів: живопис, інсталяція, перформанс, фотографія. Проєкт дав їм можливість говорити з глядачем напряму — без пафосу, але з глибиною.

Мистецтво без рамок

Виставка «Що мені намалювати?» показала: українське мистецтво здатне на самоіронію, чутливість і гостру соціальну реакцію. Замість академічного «намалювати красиво» — з’явився візуальний діалог про кризу смислів, політику, побут, тіло, вуличну естетику.

Чому це важливо сьогодні?

Проєкт 2000-х років залишається актуальним у 2020-х, коли мистецтво знову проходить через виклики війни, міграції, трансформації. Запитання «що мені намалювати?» залишається відкритим — і кожен художник шукає на нього відповідь по-своєму